Суспільний та державний лад Київської Русі
Київськa Русь — держaвне утвoрення слoв’ян, яке існувaлo з IX до XIII століття на території, що охоплювала в добу найбільшого розквіту землы від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів’їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. Головні відомості про ці утворення беруть із літописів та археологічних розкопок. Початок зародження державності на території, що сьогодні носить назву – Україна, щільно зв’язаний з перетворенням Києва на головний політичний і духовний центр руських племен. Саме у ньому наприкінці VIIІ – на початку ІХ ст. відбувається об’єднання земель між Чорним і Балтійським морями. Княжили тоді останні з династії давньоруських правителів Дір та Аскольд, спадкоємці зачинателя Києва – князя Кия. Князь Аскольд, вів виважену внутрішню та активну зовнішню політику, укріпив Київську Русь. Утвердившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд зробив декілька успішних походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в підсумку яких було укладено вигідні для русів угоди.
До князювання Аскольда історики відносять і першу спробу запровадження християнства як державної віри на Київській Русі. Саме це, відповідно до однієї історичної версії, поклало початок заколоту, ініціаторами якого стала місцева знать. Для введення своїх планів дію знать подалась до Новгорода, де з 870 р. затвердилося князювання нетутешнього варяга – Рюрика. В 879 році Рюрик покинув цей світ і залишив спадкоємця — сина Ігоря , яким опікувався воєвода Олег, який у 882 році підступно захопив Київ, додавши до нього Новгород. Недивлячись на незадоволення новгородців, під егідою київських князів зб’єднались між собою ільменські слов’яни, кривичі, поляни, древляни, сіверяни, радимичі. У княжому Києві і надалі проповідувалось язичництво.
Країна, великого правителя Рюрика дійсно була і,напевно, є найсильнішою і найвпливовішою країною за всю історію.
Династія Рюриковичів керувала Київською Русю від заснування і до ХІІІ століття і була найвпливовішими «власниками» торгових підприємств. Типово, що основною турботою князів було бажання задовільнити своїх дружинників,аби вони не пішли до ворога.
В основу Політичної й адміністративної системи Київської Русі було покладено князівсько-дружинний устрій за тривалого збереження органів самоврядування місцевих і селищних громад. Вони об’єднувалися у волості — адміністративно-територіальні одиниці, до яких належали міста та сільські округи біля них. Групи волостей об’єднувалися в певні території. Київська Русь утвердилась як одноосібна монархія. Очолював державу князь київський, який тримав в своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади і опирався на своє військо –дружину. Дружинникам-посадникам давалися в управління певні волості, міста і землі. Народне ополчення будувалося за десятковим принципом. Керівниками підрозділів називали — десятник, соцький, тисяцький. «Тисяча» становила військово-адміністративну одиницю. У ХІІ-ХІІІ ст. устрій держави змінився. Зносини з деякими державами розвивалися на засадах федерації або конфедерації. Радниками правителя були «княжі мужі» з верхівки його дружини, які отримували титул воєвод, а з XI ст. їх почали величати боярами. Згодом з’явилися династії бояр, що опосідали керівні посади в державі.
Більшість жителів Київської Русі були вільні селяни. Жили вони у селах, які складалися з декількох дворищ. В кожному з них жила велика селянська сім’я, туди входило декілька поколінь. Сусідські села з’єднувалися у місцеві общини. Сільська громада несла відповідальність за злодіяння, скоєні у цьому селі, і несла загальну відповідальність за виплату податку.
Ланку не вільних людей, що була заселена на землях Київської Русі складали холопи та Прерогативою рабства був полон, сім’я з рабом, народження дитини від раба, продаж при свідках за борги або за злодіяння. Ради були тільки об’єктом права,вони не мали ніяких прав, а їх самих прирівнювали до речей. Правда холоп мав право бути свідком в суді, але за його неправомірні дії відповідальність ніс власник.
Таким чином, населення Русі характеризується класовою соціальною, економічною та правовою нерівністю та деякою сегментованістю .
За своїм політичним устроєм Київська Русь була ранньофеодальною багатонаціональною імперією. На території Русі було близько двадцять племен і народностей: угро-фіни і балти на півночі, слов’яни –у центрі, тюркомовні племена –на півдні.
Формою державного устрою Києво-Руської країни у перший період її існування було військо . У той період військо виконувало не лише роль дружини. На її основі утворився простий апарат управління, суду та збору податків. Правитель, який був головною фігурою цієї форми правління, у більшій мірі показував себе як воєкомандувач, а не як політик. Київські правителі того часу сильно залежали від своєї дружини і змушенні були вести з нею рахунки.
У добу існування Київської Русі були дві системи керування. Перша з них — десяткова — з’явилась з військової організації. Тисяча уратила дійсний математичний зміст і стала територіальним поняттям — округом, яким командував тисяцький. Він був управителем військових сил округу, проводив поліцейську, судову і фінансову владу. Тисячі ділилися на сотні , які очолював сотський, що виконував теж фінансово-адміністративні та судові функції. На певних територіях (наприклад, у Галичині) замість тисяцьких були воєводи, які очолювали збройні сили місцевих правителів. Тисяцькі у такому разі виконували адміністративно-поліцейські функції на тих територіях.
Другою системою правління являлась двірцево-вотчинна. Вона започаткувалась у дворі князя. Її складали (дворецький, конюший, стольник, чашник та ін.), які просто так почали виконувати завдання правителя, що прирівнювались до загальнодержавного значення і не належали до їхніх основних обов’язків при дворі.
У міста ставились представники влади — намісники і волостелі. Вони вели адміністративні і судові справа. У селах ставились старости, що обиралися їх мешканцями. Всі ці чиновники отримували за свою працю з жителів «корм» у вигляді різних поборів.
Суд у Київській державі не був окремо від адìіністрації. Суддею перш за все був князь, який серйозні справи вирішував разом із боярами. Судові завдання виконували також представники місцевої влади — посадники у містах і волостелі у волостях. Їх помічниками були тіуни, вірники, інші допоміжні особи.
Отож, значення Київської Русі у нашій історії важко переоцінити.Тому що тоді обєднався руський народ, який містив східнослов’янські племена в новому, більш високому етнічному вигляді.
Створення Київської Русі — єдиної держави східних слов’ян — мало величезне значення для їх державноправового розвитку. Досить велик роль зіграла Київська Русь і більш ніж двадцяти неслов’янських народів Прибалтики, Поволжя, Північного Кавказу, Причорномор’я, які намагались в межах Давньоруської держави робити перші кроки до створення своєї культури.
Звичаї Київської Русі насправді є настільки сильними,міцними та цікавими , що дійшли до сучаника, здобувши нове життя в матеріальній і нематеріальній культурі українців, росіян і білорусів. Наш народ є прямим спадкоємцем народу Київської Русі, а це означає, що вона продовжує жити і до сьогодні у нас же самих.
Давньоруська держава була феодальною, а за формою – це єдина держава, на чолі якої стояв великий київський князь. Найстарішою системою правління в Київській Русі була десятирічна система правління, що сбула сформована в міру розвитку демократії і виросла із дружинної організації. Зміцнення феоду на Русі спричинило появу нової системи пправління — двірськовотчинної.
Сформований у Київській Русі національний апарат, його головні і місцеві органи, військові сили були дієвою зброєю зміцнення панування феодалів, придушення повстань мас.
Разом із утворенням і розквітом давньоруської країни утворювалось право Київської Русі. Найголовнішою законодавчою пам’яткою є «Руська Правда» Ярослава Мудрого. У той період вона являла собою одну із найважливіших пам’ятків середньовічного права загалом.
Київська Русь була великою країною середніх віків, що сильно вплинула на політичне життя як країн Західної Європи, так і сусідніх азіатських країн, а також країн, що мали панівне значення в системі торгівлі між Європою і Азією. Вона була щитом, що загороджував країни Європи від страшної навали орд. Потужний авторитет Київської Русі в середньовічччі закріплений багатьма міжнародними угодами, тісними матримоніальними зв’язками великих правителів з багатьма державами. Київська Русь — це могутня держва IX—XII ст., землі якої простягалися від Балтійського до Чорного моря, від Західного Бугу до Волги, — займає чільне місце у всесвітній історії.
historiaukraine14 